Друзі OSTRIV. Світлана Зеленковська про стиль та творчість
Світлана Зеленковська — білоруська й українська актриса театру і кіно, наш друг й постійний гість. Ми не втомлюємося повторювати, що друзі й клієнти OSTRIV стильні та творчі особистості з якими завжди цікаво спілкуватися.
Світлана закінчила Білоруську державну академію мистецтв, працювала в Національному академічному театрі імені Янки Купали (Мінськ) і дебютувала як актриса ще в дитинстві — знялася у фільмі-казці «Казка про Зоряного хлопчика». На її рахунку більше 20-ти театральних робіт і понад 60-ти теле- та кіноробіт.
Відкрита, темпераментна, легка, актриса поспілкувалася з нами про стиль, творчість і приміряла образи від OSTRIV.
Як Ви можете охарактеризувати свій образ (мова про стиль)?
Я досить еклектична, але хороший смак і елегантність, чистота і охайність для мене обов'язкові. Дуже важливо, щоб одяг був грамотно і добротно зшитий. Я обираю не дешеві марки, але, при цьому, з хорошою історією, не сильно розкручені, але відомі в авторитетних для мене колах. Я не всеїдна, але для мене важлива історія бренду, не люблю, щоб це було масово. Я не вважаю себе модницею в широкому розумінні цього слова. Я б не назвала свій стиль в одязі якимось конкретним і однозначним. Є напрямки, в яких я більш впевнено і вільно себе почуваю. Але, за сферою діяльності (актриса) і способу життя, можу кардинально змінювати стиль. У повсякденному житті вибір одягу залежить від погодних умов і пори року і, звичайно ж, настрою і місця, в яке я прямую.
У холодну пору року та похмуру погоду обираю чоловічий стиль (зручний і практичний), але, при цьому, з родзинкою і, можливо, яскравим акцентом. Це може бути мілітарі стиль, спорт-кежуал, або кежуал, змішаний з гаучо, стиль "авіатор". Але, звичайно, все має бути підібрано зі смаком, виглядати гідно й з невеликим шиком. Влітку можу зануритися в бохо, люблю етнічні стилі різних екзотичних країн. При цьому, я не до кінця дотримуюся етнічного стилю, поєдную це з сучасними аксесуарами або взуттям, наприклад, кросівки та етнічна сукня-сорочка. Люблю знаходити несподівані, дивні, але вірні й «смачні» поєднання.
Як змінювався Ваш образ?
Я перепробувала дуже багато різних стилів за своє життя. В юнацтві це був гранж і глем-рок. Потім, коли після інституту потрапила в театр, перескочила у нью-лук та богемний стиль. Навіть пограла із кантрі-стилем))) Приміряти різні стилі мені дуже допомагала моя професія: я могла в кіно і театрі перепробувати всі. Перехворіти і награтися, так би мовити, всіма напрямками в моді та епохах. У житті, все ж таки, я ніколи не слідувала виключно якомусь певному стилю.
У чому комфортно зараз?
Зараз комфортно в чоловічому стилі, стилі «авіатор», але, тим не менш, дуже зацікавилася стилем «вінтаж» та Старий Голлівуд. Знову ж таки, не хочу виглядати «нафталінно», тому додаю в ці стилі сучасні деталі, аксесуари, взуття. Ну, і коли немає бажання і часу вигадувати образ, завжди є базові речі перевірених брендів, які ніколи не підводять.
У Вас є стиліст? На скільки Ви довіряєте чужого смаку?
Що стосується стиліста, то я безмежно вдячна долі, що мені дістався такий розумний у цьому плані чоловік (прим. чоловік — музикант Сергій Міхалок). Він дуже відчуває сучасні тенденції й моду, але не шаблонну, не масову. У Сергія відмінний смак. Він і сам завжди дуже скрупульозно підходить до вибору одягу. Йому важливо нече б то трохи випереджати моду.
Він завжди трохи над модою. І, найдивніше, що він завжди знав мої розміри і яка форма одягу мені личить. Багато одягу вибирає мій чоловік. Але, при цьому, я відчуваю свободу і сама з величезним задоволенням ходжу разом із чоловіком на шопінг. Я дуже часто чую від дівчат, для їх партнерів бути присутніми на шопінгу — це тягар. У моєму ж випадку все навпаки. Ми обидва любимо переодягатися, підбирати собі та один одному одяг, знаходити нові цікаві бренди. У подорожах Європою ми обов'язково досліджуємо магазини одягу, які нас зацікавили. Для нас це завжди захоплююча пригода.
Що Вас надихає по життю?
Мене завжди надихали подорожі, нові відкриття й враження. Подобалося знайти красу і атмосферу. Також мені подобається помічати красу і таланти в людях. Я люблю захоплюватися. Я візуал, мені дуже подобається пестити свій погляд чимось новим, красивим, вражаючим. Будь-то балкон, прикрашений квітами; чудова хустка на голові жінки; небо, що відбивається в калюжі; старий блакитний човен на березі; сонячні промені через віконниці; посмішка ланкійця на старому базарі.
Розкажіть про найбільш пам'ятні проекти, де Вам доводилося брати участь як актрисі.
У моєму житті було багато цікавих проектів, але я виокремлю кілька.
Історичний фільм «Анастасія Слуцька», в якому я зіграла головну роль. Це фактично моя перша роль у кіно. Поринути одразу в історичну подорож із першою роллю — це, звичайно, подарунок долі. Шикарні костюми, верхова їзда, бої на мечах, спеціально збудований натурний майданчик у вигляді фортеці. Треба сказати, нам дуже пощастило з художниками по костюмах. Все було зроблено з такою любов'ю, увагою і обізнаністю. Кожен гудзик й візерунок були підібрані відповідно до випадку. Високохудожня робота. Художники з Білорусі: Олена Ігруша і Жанна Капустнікова.
Театральна постановка «Макбет» в Мінському театрі ім. Янки Купали, де я зіграла Леді Макбет у постановці литовського режисера Альгердаса Латенаса. Неординарний підхід завжди відрізняв литовську режисуру. У Альгердаса було своє бачення причин всього, що сталося в цій трагедії. Це було дуже захоплююче для мене як для актриси. Ну, і звичайно я насолоджувалася в костюмах, які були запропоновані художником Оленою Ігрушей.
Різнокольорові спідниці, які розкладалися на всю сцену, змінювалися одна за одною. У чоловіків з-під історичних костюмів виглядали джинси. Спідниці іноді скидалися і я залишалася в корсетах із деталями з лицарських обладунків. Я була то в кирзових чоботях, то в лакових, а то й босоніж.
Незвична фотосесія для особистого календаря в стилі еротичних календарів початку 90-х. Це було захоплююча дводенна пригода в Одесі з цілою командою помічників. На жаль, ми втратили зв'язок із фотографом. Маю велику надію, що ми зможемо знайти джерела й все ж таки завершити задумане. Це була моя ідея. Я була в ідеальній формі й захотіла це зафіксувати та поекспериментувати. Остаточні образи ми створювали з неперевершеною українською художницею по костюмах Лесею Патокою.
За 2 дні ми змінили 13 образів і близько 10 локацій. Це було захоплююче! Бумбокси, старі ролики, купальники рятівниці Малібу, костюми для аеробіки, костюм автомеханіка, леопардова шуба, підбори, панчохи в сітку, косуха і берци, мотоцикли, рятувальні вишки, занедбані заправки і старий лімітований автомобіль.
Чи є у Вас меседж, який Ви хочете донести своєю творчістю?
Я не замислювалася ніколи над цим, тому що моя професія все ж таки є залежною. Мене вибирають на роль. І, вже виходячи з контексту ролі й головного меседжу всього проекту, вибудовується й мій особистий меседж. Це завжди щось нове, цікаве. Якщо це для мене не підходить, то я якимось чином акуратно зникаю. Але є якісь важливі моменти, які визначають подобається мені в цьому брати участь або ні. Я завжди шукаю красиву органіку, чи то атмосфера, образ або емоції.
І найголовніше для мене у Творчості — це атмосфера. Тому що мистецтво не має бути негарним, неохайним, неестетичним. Краса може бути і в бруді, і в посмішці беззубої бабусі, й в обшарпаних стінах, але важливо як це донесено, з яким посилом, в яких фарбах і з яким ставленням.
У 2020 році планується вихід фільму "Вузький міст" (Грузія, Україна), де Світлана грає головну роль. Також з її участю вийде український фільм "Небо".